Одного разу до Бога прийшла жінка. Її спина була зігнута під вагою великого мішка.
– Ти втомилася, жінка? – занепокоївся Господь. – Зніми свою ношу з плечей, присядь, відпочинь.
– Спасибі, я ненадовго – – відмовилася жінка. – Тільки попрошу – і відразу назад! А то раптом за цей час вже що-небудь сталося? Ніколи собі цього не прощу!
– Що ти не готова собі пробачити?
– Якщо з моєю дитиною що-небудь станеться. Я якраз і прийшла, щоб попросити Тебе: Господи, спаси і збережи його!
– Я тільки цим і займаюся – – серйозно сказав Господь. – Хіба Я дав тобі привід засумніватися в Моїй турботі?
– Ні, але … в цьому житті стільки всяких небезпек, поганого впливу, крутих поворотів! А у нього вік такий-все хочеться спробувати, всюди влізти, у всьому якось самоствердитися. Я дуже боюся, що його занесе на повороті, він заб’ється, і йому буде боляче.
Що ж, наступного разу він буде обережніше, бо на своїй шкурі дізнається, що таке біль, – відповів Господь. – Це дуже хороший досвід! Чому ти не хочеш дати йому навчитися?
– Тому що хочу позбавити його від болю! – гаряче вигукнула мати. – Ти бачиш – я завжди ношу з собою мішок соломи, щоб підстелити її там, де він може впасти.
– І тепер хочеш, щоб Я обклав його соломою з усіх боків? Гаразд. Дивись же!
І Господь миттю створив цілу купу соломи і кинув її в світ. Вона кільцем лягла навколо сина тієї жінки, відгородивши його від усіх небезпек, від усіх спокус і небезпек, а заодно і від життя. Жінка бачила, як її син намагається пробратися крізь солому, але марно. Син метався, пробував розірвати солом’яне кільце, впадав то у відчай, то в лють. А зрештою дістав звідкись сірники і підпалив солому. Зметнулося полум’я, і всю картину миттєво затягнуло димом.
– Синку! – закричала жінка. – Синку, я йду на допомогу!
– Хочеш підкинути в багаття ще соломи? – запитав Господь.
– Май на увазі: чим більше соломи підстилають батьки, тим сильніше бажання прорватися крізь неї за всяку ціну. Якщо ж це не вдасться, людина може і зовсім почати марнувати життя.
Адже він не знає, що таке біль, і що таке свобода вибору-теж … ти думаєш,що це мішок соломи, але насправді це мішок проблем. У ньому знаходяться всі жахи, які тобі здаються, всі побоювання, які в тобі живуть, всі страхи, якими ти наповнена. Все, про що ти думаєш і тривожишся, набирає силу і розростається, тому що ти даєш цьому енергію. Тому твоя ноша настільки обтяжлива, а твоя спина так втомилася…
– Виходить, я не повинна піклуватися про сина?! І це кажеш мені Ти, Господи?
– Піклуватися-скільки завгодно. Але от тривожитися ти не повинна. Адже Я- теж про нього дбаю. Дозволь і мені робити Мою справу. Просто не заважай Мені! Але це, як я розумію, питання віри…
